УЖГОРОДСЬКИЙ, МУКАЧІВСЬКИЙ, ЧИНАДІЇВСЬКИЙ, НЕВИЦЬКИЙ ЗАМКИ

Закарпатські замки–фортеці, збудовані у різні епохи різними народами і правителями, розкинуті у часі та об’єднані спільною географією й призначенням. Типові королівські Ужгородський та Мукачівський замки; найпівнічніший на території Європи замок Тамплієрів, відомий нині як Середнянський, що лише почав відкривати свої таємниці; яскравий приклад справжнього середньовічного замку – Невицький.

Ужгородський замок

Ужгородський замок — фортифікаційна споруда в Ужгороді (Закарпатська область, Україна), нині використовується як краєзнавчий музей.

Кажуть, цей замок, розташований на вершині Замкової гори над містом — один з найдавніших в Україні, має вже більш як тисячу років. Тисячу — вдумайтесь в цю цифру. Зведений ще в кінці Х століття, мурований воїн мав засвідчити всім, що тут, під Замковою горою, — центр комітату Унг, важливе місто. Коли татарські війська під приводом хана Кутеска увірвалися на Закарпаття в 1086 р., захопити унгварський замок кочівникам не вдалося.
Звичайно, протягом такої довгої кар’єри споруда зазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого прото-замку дотепер збереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом.
Хоча останнім часом проводяться альтернативні дослідження з дещо іншими результатами і цифрами. Воно й зрозуміло: скоріше за все, під час монголо-татарської навали 1241р. укріплення Унгвара були зруйновані — бо дуже швидко, вже в 1248р. літописи згадують якийсь «новий замок» Унг. Той тоже довго не простояв — татари знищили його в 1317 році.
Наступна згадка про укріплення, що належали місцевим магнатам Другетам, відноситься вже до 1499 року. Хоча важко собі уявити, що більш як півтора століття це місто жило без надійного охоронця. Другети володіли краєм з 1322 по 1691 роки, і про фортифікації Унгвару мусили думати. Тим більш, основна частина збережених на сьогодні укріплень була зведена саме в XIV столітті.
В місто запросили італійських військових інженерів, справжніх знавців фортифікаційного мистецтва того часу. Вони реконструювали замок: вимуровали міцніші стіни, на всіх кутах споруди звели ромбовидні бастіони висотою в 10-15 метрів, висунуті за лінію квадрата стін — ці фрагменти укріплень збереглися дотепер. На площадках бастіонів було встановлено гармати. Роги бастіонів виклали квадратовими плитами з каменю.
В плані замок був неправильним чотирикутником — за велінням рельєфу Замкової гори. З трьох боків споруду оточував рів глибиною в 8-10 метрів, через який до в’їздної брами було перекинуто підйомний міст. Навіть зараз помітні заглибини для ланцюгів, що підіймали міст у разі потреби.
Ну і не забули Другети прикрасити замок родинним гербом: над входом у фортечний палац висічено барельєф з чотирма дроздами. Кілька слів про палац. Він розташовується напроти в’їздної брами, в північно-східній частині комплексу, над урвищем Замкової гори. Палац — слово трохи манірне і розбещене для цієї суворої двоповерхової споруди з чотирма кутовими вежами. Товщина стін тут 2,5-3 метри, а замість вікон подекуди трапляються бійниці. І не палац це, здається, а донжон, цитадель, замок у замку, найукріпленіша частина фортифікацій Унгвара. Воно й зрозуміло.
Палац, в який тепер тягнуться екскурсанти на оглядини експозиції Ужгородського музею, походить з XVI ст. Він має внутрішній дворик з видовбаним в скельній породі колодязем. В стінах споруди збереглися таємні ходи, якими можна було проходити з одного поверха палацу на інший.
В 1775 році ужгородська твердиня потрапляє за наказом імператриці Марії-Терезії в руки Мукачівської єпархії. Комплекс зазнає невеликих перебудов, зокрема, знищується Рицарська зала палацу.
З 1946 року і по сьогодні в стінах замку розташований Закарпатський краєзнавчий музей. Відвідувачам замку екскурсоводи обов’язково розкажуть про «відьм’ячу яму» (тут начебто колись тримали жінок, яких звинувачували в відьмовстві) та про Білу Діву.

Отже, в XVII столітті володів замком капітан Другет. Слава про красу його доньки ширилася Закарпаттям і досягала навіть чужих країв.
Польські війська князя Любомирського смерчем неслися по краю, підбираючись до Унгвара. В місто з таємною місією направився один з польських шляхтичів. Невідомо, як так сталося, але юна донька Другета закохалася в поляка і видала йому всі замкові таємниці.
Коли розлючений батько дізнався про зраду доньки, він наказав замурувати її живцем в замкову стіну. З того часу душа дівчини немає спокою, блукаючи ночами замковими коридорами білою тінню і шукаючи порятунку.
Дійсно, за Середньовіччя був поширений звичай замуровувати людину живцем в стіни фортифікацій — начебто це посилювало обороноспроможність фортеці. А так як мури навколо Ужгородського замку будувались в період 1653-1658рр., саме в час польської навали, хто його знає… Може, й має ця легенда якесь підгрунтя.

Друга легенда також про потаємний хід, але замість воєводи дівчина покохала слугу батька. Волею долі він опинився в таборі повсталих проти господаря. Не в змозі перенести розлуку його кохана, нехтуючи небезпекою, повідомила його, де вони увечері зустрінуться – біля самотнього дуба, що ріс посеред галявини в стороні від Ужгородського замку. Чому коло нього? Тому що саме до дуба вів потаємний хід. Та батько дізнався про це і хлопець – замість своєї коханої, яку він чекав із нетерпінням, побачив перед собою трьох відданих своєму панові слуг, яким вдалося вислідити дівчину, коли вона пробиралася на зустріч з коханим. У замку, на очах у дівчини, його стратили, а нещасну живою замурували в замкову стіну. З тих часів привид дівчини кожної ночі шукає свого коханого.

Мукачівський замок

Замок Паланок — замок у закарпатському місті Мукачеве. Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів. У південно-західній частині Мукачева стоїть Мукачівський замок, один із найцінніших Історичних і воєнно-архітектурних пам’яток Закарпаття XIV-XVII століть. Замок розташований на горі вулканічного походження висотою 68 м і займає площу 13 930 кв.м. Точної дати заснування замку немає, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується. свою резиденцію. В цей же час у скелястій горі був вирубаний 75 метровий колодязь. Протягом XV-XVI століть замок знаходився в руках багатьох володарів, які проводять його розбудову і укріплення. В цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині знаходився великий палац.

В 1633 р. Мукачівській замок придбав Трансільванський князь Дєрдь І Ракоці з правом успадкування. Князі династії Ракоці перетворили замок в столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року. Після смерті Дєрдя І Ракоці в 1648 р. його дружина Жужанна Лорантфі продовжує реконструкцію замку і споруджує ще дві тераси — Середню і Нижню, а також зовнішнє оборонне кільце. В 1649 р. в замку побували посланці гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з Дєрдем І Ракоці про спільні дії проти Польщі.
З 1685 по 1688 р. замок переживає одну з найбільших облог, яку здійснили війська Австрійського імператора. Керувала обороною замку вдова князя Ференца І Ракоці Їлона Зріні. Після захоплення замку австрійці його реконструювали, що зробило його найсильнішою фортецею на сході Австрійської імперії.
З 1703 по 1711 р. замок стає оплотом національно-визвольної війни угорського та всіх інших народів, що населяли цей край, проти австрійського гніту. Очолив війну син Їлони Зріні Ференц II Ракоці.
Після поразки визвольної війни замок поступово втрачає своє стратегічне значення. У 1782 р. тут відкривається політична в’язниця Австрійської монархії, в якій протягом більше ніж 100 років перебувало понад 20 тисяч в’язнів. У липні 1847 року замок-в’язницю відвідав видатний угорський поет Шандор Петефі. У 1896 р. в’язниця в замку була ліквідована в честь тисячоліття приходу угрів у Європу, але фактично в’язниця продовжувала функціонувати до 1903 р. Найвідомішим в’язнем фортеці був російський революціонер Бакунін. У 1897 р. Паланок викупило міністерство юстиції Австро-Угорщини. Замок поступово приходив в занепад та руйнувався.
У період Чехословацької республіки /1919-1938 роки/ в замку були розташовані військові частини. Під час Другої світової війни замок займають угорські війська. Після визволення у 1944 році та возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною в замку знаходилось профтехучилище. Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей.

Легенда розповідає про появу колодязя. Коли в ньому виникла потреба, то князь наказав копати колодязь. Як довго не рили колодязь, все ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж саму фразу: «Пресвітлий княже, води немає», Корятович все більше не вірив, що його можна буде викопати. Аж якось одного дня до князя прийшов чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити нечистому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один з вірних лицарів Корятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота не обов’язково має бути великий: маленький – теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все рівно води не питимете», і з цими словами стрибнув у колодязя. З того часу з глибин колодязя кожного вечора чути, як на дні виє чорт від того, що його обдурили…

Чинадіївський замок

Чинадіївський замок (інша назва — Замок «Сент-Міклош») — пам’ятка архітектури XIV—XIX століть.

У 12 кілометрах від Мукачева, там, де гори все ближче підходять до річки Латориці, знаходиться селище Чинадієво. У письмових джерелах, воно вперше згадується в 1214 році, як Сент-Міклош. Це угорська назва фігурує в документах до 1944 рок. У 1264 році, король Іштван V підносить у подарунок цей маєток магістру Аладар, уповноваженому у справах догалицьких князів.

Чинадіївський замок, у 1450 році спорудив барон Перені. Вірніше за його наказом та бажанням було збудовано цей замок.

Значної шкоди було завдано фортеці в 1657 році польськими військами графа Любомирського, а в 1670 році замок перейшов у володіння княгині Ілоні Зріні, дружині графа Ференца Ракоці I і матері угорського національного героя Ференца Ракоці II.

Саме в цьому замку одна з найвідоміших жінок Мукачева, мужня Ілона Зріні, в 1682 році вперше побачила, і полюбила Імре Текелі. Він був угорським графом, і ватажком повстанців, супротивників австрійської монархії. Ілоні тоді було 39 років, а Імре 26, і, не дивлячись ні на що, вона відцуралася від володінь і титулу заради своєї любові.

Цей замок і понині єднає серця людей. Так сталося і з художником Йожефом Бартошем, який зараз є орендарем і відновником замку. Він узяти шлюб з дружиною своєю Тетяною в цьому замку.

Художник розповідає, що одного разу уві сні йому явилася жінка благородних рис обличчя, у вишуканому вбранні, і сказала, щоб він подбав про замок, і що вищі сили допоможуть йому в цьому. Бартош зрозумів, що то була сама Ілона Зріні, і, відвідавши її могилу, вирішив виконати перед господинею замку обітницю, даний уві сні.

Багато гостей цього замку так само йшли потім під вінець. У народі замок Сент-Міклош прозвали Замком Любові, і воістину, він виправдовує свою назву.

Орендувати замок художник почав з 2001 року, і з тих пір, замок обзавівся новим дахом, були буквально врятовані з-під завалів сміття все приміщення. Так само були поставлені двері, засклені вікна, пофарбовані і відремонтовані стіни твердині.Допомагають художнику відновлювати замок Сент-Міклош Угорське Державне управління охорони пам’яток мистецтва та Фонд Ласло Телекі.

У замку тринадцять кімнат, і в його приміщеннях знаходиться археологічні музеї скіфської та кельтської культури, книги з бібліотеки графа Шенборна, картини приїжджають сюди на міжнародні пленери художників.

Йожеф Бартош, як істинно творча людина, зобов’язався влаштувати на території замку культурний центр. І він тримає своє слово: тут проводяться виставки, концерти живої музики, діє мистецький центр.

Розташований замок «Сент-Міклош» між двома значними пам’ятниками архітектури: мукачівської гордістю, замком «Паланок» і чудовим мисливським палацом графів Шенборнів. І хоч Замок Кохання не вписується в канони романтичних середньовічних замків, його стіни все ще пам’ятають бойове минуле, як славне, так і трагічне, дивлячись на світ безліччю бійниць. Замок за всю свою історію пережив безліч перебудов, перетворюючись не один раз.

Нагодовані духом любові й творчості стіни замку чекають і вас, щоб подарувати вам частинку заповітної долі, дати можливість доторкнутися до історії великих почуттів, і окрилив ними.

Невицький замок

Невицький замок — зруйнований замок біля села Невицьке в Ужгородському районі Закарпатської області. Замок вперше згадується на початку XIV ст., як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев’яного замку кам’яний. У 1644р. під час релігійних воєн трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці зруйнував замок.

   Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництв було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.

   В березні 1241 року монголо-татари ввірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували укріплення в Невицькому. В другій половині XIII століття його знову відновили. В 1279 році угорський король Ласло IV (1274 — 1290) передав усі володіння комітату Унг і його управління трансільванському воєводі Фінті з роду Обо. Після його смерті, господарем Ужанщини і Невицького замку став його брат Омодей, який володів замком до 1311 р. В Угорському королівстві почалась епоха міжусобиць, боротьби магнатів за королівський престол. Омодей і його сини брали в ній активну участь. Невицьку фортецю, що була місцем перебування жупана та його помічників, укріплюють. Саме на межі XIII — XIV століть на місці круглої башти будується новий чотирикутний донжон, а біля нього колодязь (криниця) для збору дощової води глибиною 4,5 м.

На Ужанщині був спокій, поки жив старий Омодей — вірний прихильник Карла Роберта з династії Анжу, котрий у впертій боротьбі завоював угорський королівський престол (1301—1343). Але, коли в 1311 році повсталі кошицькі селяни вбили Омодея, Карл Роберт вирішив зламати владу роду Обо в Північно-Східній Угорщині. Проте замок у Невицькому й надалі залишився в руках Омодеїв. У 1317 році Ласло, син Омодея, знову повстав проти королівської влади, але зазнав поразки. Невицький замок штурмом взяли королівські війська.  Нова епоха в історії замку розпочинається в 1328 році, коли Карл Роберт передає його спочатку в тимчасове, а з 1333-го в постійне володіння князів Другетів. Дарчу грамоту Другетам у 1343 році підтверджує новий угорський король Людовік Великий. Із того часу і аж до моменту загибелі фортеці в середині XVII століття саме вони володіли замком.

   До середини XV століття Невицький замок тільки номінально вважався центром домінії — володінь Другетів на Ужанщині. Тут вони тримали лише власного каштеляна. Ситуація змінилася, коли в 1440 році в Угорщині розпочалася громадянська війна, і Другети знов стали помітними фігурами в політичному житті країни. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.

   Перебудова була викликана суворою необхідністю, адже археологи знаходять в об’єктах середини XV століття величезні кам’яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Поширення вогнепальної зброї вимагало додаткового зміцнення замкових стін, в першу чергу зі східної, найбільш доступної сторони, та побудови додаткової лінії укріплень. Для меншої вразливості від вогнепальної зброї зовнішня кам’яна стінка була зроблена нижчою. Додаткові ускладнення для наступаючого ворога створювала висунута на південь триповерхова вежа, що була з’єднана з центральним замковим двориком двоповерховою критою галереєю довжиною 35 м. Бійниці південної башти та галереї контролювали дерев’яний міст, який був перекинутий через рів перед другою захисною лінією і вів у другий замковий дворик.

   Археолого-архітектурні дослідження вказують, — говорить провідний вчений Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету, професор, доктор історичних наук Едуард Балагурі, — що десь на зламі XV — XVI столітть замок набуває сучасного вигляду. Дослідженнями вдалося також установити, що зі східної сторони існувала і третя захисна лінія, яка складалася з валів та дерев’яно-глиняних конструкцій. Вали замикали трапецієвидний простір із двома напівкруглими бастіонами. Залишки цих валів добре простежуються і тепер. Між другою та третьою захисними лініями існував невеличкий посад (0,7 га), де проживало і працювало ремісниче населення, яке обслуговувало володарів замку (гончарі, ковалі тощо). В разі штурму замку населення ховалося за надійними замковими мурами. Звичайні підрахунки вказують, що кількість замкових захисників разом із населенням палісаду могла сягати понад півтисячі осіб… Але замок не був непохитною цитаделлю і часто переходив із рук в руки, особливо в кінці XVI — на початку XVII століття, коли між Другетами почалися родинні чвари. Відомо, що у 80- х роках XVI століття королівські війська, вибивши із замку Гашпара Другета, допомогли заволодіти ним Дьордю II Другету.

    1879р. поруч із замком заклали сад Вагнера (на честь угорського вченого — садовода Карла Вагнера) та спорудили фонтан із природним тиском води.

 

Залишити коментар