0

Завітавши в цей зимовий час у будинок Смерековських у Міжгір’ї, гість може романтично відчути себе за будь-якої пори року. Та ще на лоні природи, яка божевільно зачаровує вродою диво-видноколів! Ніжно п’янить душу золотава лісова осінь, солодко пестить серце лагідне літо в горах, а потічок, що в’юнко і гомінко кривуляє, пробуджуючи сонну після зими землю, навіює весну-красу. Калейдоскоп змін сезонів споглядається на стінах кімнат, де розвішані картини господаря оселі. Що не полотно, то захоплює різноманіттям штрихів поезії природи, митті якої в мистецькому екстазі пензлем оспівує 58-річний Віктор Смерековський.

Віктор Смерековський. Кольори Верховини на полотніЙого творча вдача визрівала з дитинства, яке починалося за нелегкої долі. Народився у Нижніх Воротах на Воловеччині і майже з пелюшок наймолодшим з трьох братів кохався і виховувався у Скотарському під опікою бабусі. Потреба в мистецтві формувалася в нутрі хлопчини за сукупності обставин. Приміром, за пастушення мав нагоду милуватися ліпотою польових квіток, смерекових синьогір… Тітка Віра — за фахом вихователь — часто брала з собою у Гукливий у дитсадок, де його передусім магнітом тягнуло до малюнків малечі. І особливо добрим словом відгукується про вчительку малювання Марію Миколаївну Зененець, котра щиро і талановито вміла дітворі прищепити любов до прекрасного. До всього, село Скотарське славне своїми художниками-аматорами. З поміж них є і колоритна постать — Василь Беца, відомий живописець не лиш в одному Закарпатті… Строката суміш чинників і спонукала Віктора серйозно взятися за олівець, гуаш, пензель…Віктор Смерековський. Кольори Верховини на полотніВ Ужгородське училище прикладного мистецтва пощастило поступити лише після 9 класу. Навчання перервала служба в армії, натомість після демобілізації завершив науку на відділенні художньої обробки металу, а не живописному, яке встигли скасувати. За споминів про мистецький храм радо відзначає знайомство з міжгірчанами Михайлом Беленем, Михайлом Покорбою, Володимиром Глебою, Василем Шиндрою, Іваном Вегешом, Михайлом Бундзяком. Бо долею відтак судилося жити йому в краї, звідки родом колеги-друзі.Щоправда, працювати в Міжгір’ї довелося за перекваліфікації. Закінчивши в Москві вищу школу профспілкового руху ім. М.М. Шверника (економічний факультет) — тепер Академія праці і соціально-економічних відносин— добросовісно трудився у податковій інспекції, пройшовши щабелі від ревізора до начальника відділу, а останні 11 років — у контрольно-ревізійному відділі у Міжгірському районі на посаді провідного контролера-ревізора.

Але це не значить, що за нової спеціальності розлучився з образотворчістю. Зізнається, що, буває, із-за перевантаженості роботою місяцями не бере мольберт, але відтак за першого шансу дозвілля просто прикипає до малювання, вояжуючи за ескізами по верховинських крутосхилах. Звісно, дає про себе знати і воля настрою. Інколи годен день і ніч творити, щоб втілити у реальність задум. Наводить і курйозний випадок. Цими днями, знайшовши на горищі ще студентський, 36-річної давності, попередній начерк картини, всього за півдня зумів його завершити. «Буду, дасть Бог, на пенсії — ось тоді дам свободу намірам”, — мрійливо ділиться заповітними думками Віктор Іванович. Як і нарешті зреалізувати ідею авторської виставки, бо після давноминулого прикрого трафунку категорично відмовився брати участь у публічному показу власних творів.

Віктор Смерековський. Кольори Верховини на полотні

Дружина Ганна Юріївна позитивно ставиться до хобі чоловіка — вона перший критик його праць. З прихильністю до опусів батька проймається і син — хірург Євген, який працює в Ужгородській міській лікарні. А 35-річна дочка Наталка — приватний нотаріус у Берегові — навіть конкурент тата, змагаючись з ним з пастеллю за художнього творива.

Для Смерековського живопис — це розвага, задоволення. Це засвідчує бодай той факт, що з власної колекції жодного полотна не продав, аби мати зиск. А подарував друзям, знайомим на згадку — хіба пригадаєш їхню кількість…

За мого » апетитного» перегляду полотен Віктор Смерековський відкривається, що найулюбленіший для нього осінній сюжет. У свою чергу я пересвідчуюся у ще одному його коронному номері — жанрі натюрморту. В цьому типі мистецтва виразно вистежується закоханість художника у квіти, які на всіх картинах суцільно рясніють яскравими і соковитими кольорами цвіту його світлої і щирої душі. У покоях його дому, як і в кабінеті на роботі, він не уявляє своє життя без чічок-косиць, за вазами, в яких вони ростуть і пестяться, Віктор Іванович так ласкаво доглядає, мов за малям. Нехай ними довгі літа розкішно квітує-буяє творча стежина живописця! Водночас з професійним святом Вас і Ваш колектив, Вікторе Івановичу, яке позавчора відзначалося.

Василь Пилипчинець, «Верховина». Фото автора.
28 січня 2010р.

Залишити коментар